Ох, Єво!.. Яблуко, краса, любов і змій –
Чи все це нам змалює справжню жінку?
А що є справжнє тут на кулі на земній?
Невже все те, що ми кохаєм без зупинки?

Так що ж ти, жінко: мед чи може віск?
Ти солодощі у собі тримаєш.
Троянда ти, бо крім найкращих квіт
Вздовж тіла на собі шипи ти маєш.

Та зовсім ні! Веселка ти і дощ!
Ти звеселяєш світосприйняття для серця.
А вже коли в тобі кохання мощ –
В тумані щастя сповиваєш ніжності осердя.

Шліфуєш ти життя, як камнебій!..
Зовсім не те, ти кішечка грайлива,
Бо грація в тобі, як швидкість рухів в ній,
Твоє єство поняттю надлюдини подарила.

Ніхто не скаже, ким та жінка є,
Ніхто крім неї це не може знати,
Та є у мене варіант, але відповідати
Можливість помилитись не дає…